Історична довідка

Коротка історія Гвіздця

Час заснування Гвіздця невідомий. У письмових документах XIV століття Гвіздець згадуєтеся як значне поселення. За деякими історичними працями, поселення існувало у XIII—XIV століттях.

Перша згадка про Гвіздець 15 грудня 1373 року: князь Володислав Опольський в Ярославі надає поселення Гвіздець руському шляхтичу Ходку (Хотку) Лоєвичу за його заслуги, також поселення Чернова (Чернява). На умовах: може брати данину грошима, мешканці прикріплюються за землею, Лойович розпоряджається. Повинен виставляти військо в разі війни (1 піший, 1 кінний).

Наступна згадка — 1375 року пов'язана з наданнями князя Владислава Опольчика Ваську Тептуховичу. Боярин або шляхтич Васько Тептухович зазначений як володар поселення починаючи з 1416 року.

У XVI столітті Гвіздець у володінні Бучацьких (зокрема, за даними СГКП, 1564 року — Бучацьких гербу Леліва, потім Потоцьких, Пузин.

16 серпня 1531 року головні сили війська Польського Королівства вирушили з-під Обертина до Гвіздця, захопленого молдаванами Петру Рареша. 19 серпня відбулась битва біля міста.

Дідич-кальвініст Ян Теодорик Потоцький у листі від 28 серпня 1648 року до шляхти цієї землі закликав їх формувати загони проти селян-бунтівників.

1715 року князь козельський Міхал (Михайло) Пузина заснував у Гвіздці дерев'яну резиденцію (кляштор) бернардинів.

1765 року переважну більшість (541 осіб, що приблизно 60 %) мешканців Гвіздця становили євреї. Родина Пузинів була патронами костелу бернардинів і синагоги.

Після приєднання Галичини до Габсбурзької монархії (з 1804 — Австрійської імперії, з 1867 року Австро-Угорської) 1785 року Гвіздець знову отримав статус міста, став значним торговельно-ремісничим містечком. Значно збільшене населення займалося торгівлею. Гвіздецька домінія мала власну печатку з зображенням герба роду Пузин (на блакитному тлі — червона брама, увінчана срібним хрестом), який в окремих джерелах межі XIX—XX століть трактується як тогочасний герб містечка.

1801 року відкрили тривіальну (двомовну) народну школу, 1908 року — приватну українську школу. 1911 року в містечку було відкрито читальню і громадську бібліотеку. 1912 року в Гвіздці вже діяла п'ятикласна школа з польською мовою навчання.

У 1934—1939 роках Гвіздець був центром ґміни Гвозьдзець-Място Коломийського повіту.

Станом на 1 січня 1939 року у громаді Гвіздець Місто з 2 850 жителів було 750 українців-греко-католиків, 450 українців-латинників, 100 поляків і 1550 євреїв.

Під час Другої світової війни, у 1939 році, згідно Пакту Молотова — Ріббентропа містечко перейшло до СРСР у складі УРСР, а в період 1941—1943 років спалено 329 будинків, загинуло 3633 цивільних мешканців, існувало гетто.

У 1940-1962 роках містечко було центром Гвіздецького району. Має статус селища міського типу, з 1986 року у складі Коломийського району.

З 2020 року - центр об’єднаної територіальної громади, до складу якої увійшли населені пункти: Старий Гвіздець, Малий Гвіздець, Остапківці, Чехова, Берем’яни, Кулачківці та Хом’яківка.