22 червня день скорботи
22 червня день скорботиШановні жителі громади!
22 червня український народ вшановує пам’ять мільйонів співвітчизників, життя яких обірвала Друга світова війна.
Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам’ять про воїнів-визволителів, які вигнали ворога з нашої землі та здобули перемогу в цій жахливій війні.
У цей день ми згадуємо тих, хто загинув на полі битви, кого нацисти замучили в концентраційних таборах. Ми вшановуємо фронтовиків, трудівників тилу, вдів і дітей війни, усіх тих, хто день за днем наближав Велику Перемогу.
Друга світова війна (01.09.1939-02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Саме як страшну трагедію її пам’ятають і згадують в усьому світі. Упродовж 21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а від 22.06.1941р. вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська, або, у радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років.
Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. У розгромі нацизму брали участь українські солдати в лавах Радянської армії (понад 6 млн.), вояки УПА (понад 100 тис.). Друга світова війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах.
Друга світова війна відкрила для українців руйнівну “силу” обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл тощо). Разом з тим тривалий час замовчувались численні злочини комуністичного режиму на нашій землі (розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих у море разом із санітарними машинами, тощо).
Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок цієї війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн. військових і підпільників, понад 5 млн. цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 млн. жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом, безповоротні втрати України склали 8-10 млн. осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд. тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 28 тис. сіл. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації, надалі з тавром “зрадників” прийнявши на себе тягар лихоліття, поки країна збиралася із силами, щоб дати відсіч ворогові.
У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.
Ми пам’ятаємо тих, хто так і не повернувся з війни, тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар, і тих, чиї життя були покалічені і зруйновані у цій страшній війні.
24 лютого Росія розпочала повномасштабне вторгнення по всій довжині спільного кордону з Україною, від Луганська до Чернігова, а також із території Білорусі й окупованого Криму. Російські війська завдають авіаударів по ключових об’єктах військової та цивільної інфраструктури. Руйнують аеродроми, військові частини, нафтобази, заправки, церкви, школи, лікарні, пологові будинки та цілі міста і села України. Вбивають мирне населення. Наносять збитків Україні на трильйони гривень.
Сьогодні знову сини та доньки українського народу зі зброєю в руках боронять рідну землю від агресора, захищають територіальну цілісність і незалежність України, нашу свободу, наше майбутнє.
Дорогі земляки! Цього скорботного дня схилимо голови у хвилині мовчання перед пам’яттю мільйонів полеглих воїнів, невинних жертв, чиє життя забрала війна. Біля меморіального комплексу «Небесної сотні» зібрались представники селищної ради, щоб вшанувати пам’ять та схилити голову у хвилині мовчання перед тими, хто боровся за рідну вітчизну, був противником нацизму та відважно повстав проти ворога.
